В Україні спостерігається серйозна криза в освітній сфері.
Аналітик та економічний експерт Олексій Кущ про проблеми сучасної української освіти
Два роки пандемії, три роки війни.
У нашій освітній системі, як на рівні вищої, так і середньої освіти, відбувається серйозний криза.
Ця проблема має системний характер і навіть передається через покоління.
Незалежне міжнародне тестування показало минулого року масштаб проблеми: 60% школярів не дотягують до базового рівня знань з математики, природничих наук та роботи з текстами.
Наприклад, можуть виникнути труднощі зі складанням дробів, які мають різні знаменники, або ж навіть з виконанням операцій скорочення дробів.
У 1963 році німецький економіст Бруно Кналл опублікував працю під назвою "Важливість і функція професійної освіти в контексті розвитку планування".
Основна концепція, яка згодом перетворилася на варіацію теорії "порочного кола бідності", звучить приблизно так:
Відсталість економіки не дозволяє виділити необхідні ресурси для розвитку освіти, професійної підготовки та перепідготовки кадрів. Це, в свою чергу, призводить до низької кваліфікації робочої сили та постійного браку фахівців, що негативно впливає на продуктивність праці. У результаті, економіка ще більше відстає, оскільки не має можливості забезпечити достатнє фінансування для зміни цієї ситуації.
Це приблизно одне з "кіл злиднів", що закольцювалися в Україні, про яке я писав ще до війни.
Кожна система освіти є процесом формування людського капіталу, що відповідає потребам реального сектора економіки.
Для кого ми готуємо конструкторів, технологів, авіаторів, науковців, якщо у нас закриваються заводи та скорочуються наукові інститути?
На початку епохи незалежності українська економіка за показником складності (згідно з даними лабораторії економічної складності Хаусмена та Ідальго) займала місце в топ-40, обганяючи своїх сусідів.
В даний момент ми опинилися на позиції нижче 50-го місця і програємо практично всім нашим регіональним суперникам.
Ситуація може погіршитися, оскільки ми не рухалися в напрямку розробки національної промислової політики та відновлення індустріального ядра, а обрали шлях "легких рішень із ще легшими наслідками".
Ми спостерігаємо відсутність зв'язку між економічною політикою держави та освітніми потребами, а також структурою абітурієнтів. Також не існує кореляції між запитами бізнесу на фахівців та пропозицією професій від вищих навчальних закладів.
Інакше кажучи, спостерігається абсолютний дисбаланс.
Освітні системи в розвинених країнах ґрунтуються на концепції кластерного розвитку, що є ключовим чинником їх успіху.
Будь-який ВНЗ має бути генератором потоку знань та інновацій.
Це може статися тільки в тому випадку, якщо він стане частиною технологічного кластера, що включає підприємства реального сектору та наукові установи.
ВНЗ формують людський капітал, наука -- генерує інновації, промисловість формує на них попит.
Університетські клініки на заході вважаються найкращими.
Державні та ринкові механізми виконують ключову функцію центрів трансферту інновацій, забезпечуючи їх поширення в економічному середовищі. Це є важливим елементом кластерної моделі розвитку.
З боку держави - осередки передачі інновацій та знань.
З точки зору підприємництва: бізнес-ангели та наставники.
Польське економічне диво, зокрема, стало результатом діяльності центрів інноваційного трансферу та розвитку кластерів.
Далі відбувається формування міжсекторальних обмінів знаннями та інноваціями, подібно до того, як це реалізується під час співпраці кластерів у Нідерландах.
А у сервісно-сировинній економіці розумні, виявляється, не є необхідними.
