Круглий стіл або перешкода на шляху?
Процес триває, але фінансування відсутнє, а зміни не зупиняються. Повітряні тривоги, стреси та економічні руйнування нікого не турбують. Раптово запровадили грантове фінансування, яке передбачає виділення коштів окремим студентам для часткової оплати навчання, залежно від їхніх академічних успіхів. Міністерство вирішило перенаправити близько 400 мільйонів гривень з бюджету державного замовлення на гранти. Кошти, які раніше йшли на підготовку інженерів-ядерників, будівельників, енергетиків, фізиків, зоотехніків і вчителів, тепер використовуються для підготовки психологів, юристів, дизайнерів, маркетологів, економістів, фінансистів та ІТ-фахівців. Такого підходу немає в жодній країні Європейського Союзу, і він не приносить нічого позитивного, проте реформи, здавалося б, є невід’ємною частиною нашого життя.
Багато років керівники уряду твердили, що вони віддають пріоритет підготовці фахівців базових галузей, тих, хто мусить відбудовувати зруйновану рашистами економіку. Ось і підтримали. Наприклад, студенти НУБіП отримали грантів усього на суму 3,2 мільйона гривень, Дніпровської політехніки - лише на 1,6 мільйона гривень, Київського політехнічного інституту - 10,8 мільйона гривень. Для більшості університетів ці цифри мізерні. Кошторис КПІ понад два мільярди гривень на рік, НУБіП України - 1,7 мільярда гривень. Бо за контрактне навчання ці колективи отримали грошей в кілька десятків разів більше. Що ж насправді відбулося? Кошти з "важких" технічних, інженерних, аграрних спеціальностей перетекли на гуманітарні, більшістю своєю в приватні заклади вищої освіти. При цьому значна частина аграрних, технічних, педагогічних університетів постраждала від зменшення держзамовлення. І цей процес буде, на жаль, нарощуватися. Тобто йде процес згортання підготовки кадрів для базових галузей держави.
Уряд пропонує змінити підхід вищої освіти: впровадити гранти і навчання у кредит
Наступна ініціатива МОНу пов'язана зі зміною ст. 37 Закону України "Про вищу освіту" щодо функцій наглядових рад, зміни статусу університетів як бюджетних організацій, перехід їх в статус державних неприбуткових організацій. Лідирує тут Національний авіаційний інститут. Зголосився на це і Національний університет фізичного виховання і спорту України.
Три університети - Західноукраїнський, Запорізький національний та Національний авіаційний інститут - за ініціативою уряду планують провести експеримент, який передбачає обрання ректорів через рішення наглядових рад.
З якою метою здійснюються ці дії? Ми вбачаємо кілька цілей. По-перше, реформатори помилково вважають, що, знайшовши контроль над керівництвом університету, вони швидко виведуть науково-педагогічні колективи на рівень європейських лідерів. Проте, скільки б вони не змінювали управлінські важелі, навіть якщо прикрасять їх золотом, кінь не почне бігти швидше, адже для цього йому також потрібні корм і належний догляд. Нагадую, що бюджет великого американського університету може досягати 30-40 мільярдів доларів, а зарплата професора складає десятки тисяч доларів на місяць. У той час як всі українські виші разом не мають навіть 1 мільярда доларів бюджету, а зарплати науково-педагогічних працівників варіюються в межах 15-20 тисяч гривень на місяць, тобто лише близько 500 доларів.
До речі, варто зазначити, що Міністерство освіти і науки втілило грантовий проєкт, спрямований на впровадження системи ключових показників ефективності (КРІ) для оцінки діяльності керівників закладів вищої освіти. На розробку цієї системи було витрачено понад один мільйон бюджетних коштів. Наразі лише один результат: частина ректорів університетів почала виявляти більшу лояльність і навіть побоюватися керівництва міністерства. У ЗМІ з'явилися відомості про прямі погрози "непокірним" ректорам з боку кураторів в сфері вищої освіти. Яскравим прикладом є звільнення ректора Одеської національної академії харчових технологій, яке нібито було ініційоване НАЗК, однак у суді НАЗК це не підтвердило. Проте на посаді ректора його так і не відновили...
Обговорення запропонованих змін у сфері власності закладів вищої освіти, позбавлення їх статусу бюджетних установ та обмеження прав науково-педагогічних колективів на вплив на призначення та звільнення керівників вишів, а також передача цих функцій наглядовим радам викликає побоювання, що це є частиною плану окремих бізнесменів перевести університети у статус корпорацій з подальшою приватизацією, або, точніше кажучи, "прихватизацією". Чи є ще ті, хто справді вірить у те, що університети можуть перейти у власність колективів? Чи зможуть вони працювати ефективніше та залучати інвестиції? Якщо врахувати нещодавні зміни до статті 149 Земельного кодексу, які надають уряду безумовне право вилучати земельні ділянки у вишів, картина стає зрозумілою. Додатково, урядові пропозиції в Законі України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" щодо скасування заборони на приватизацію майна університетів у статті 70 Закону України "Про вищу освіту" підтверджують цю тривожну тенденцію. Хоча профільний комітет парламенту вніс уточнення, що ця норма стосується лише закладів, які проходять реформування, виникає питання: а кого з них сьогодні не реформують? У пострадянських країнах Європи подібні реформи не проводили. Лише в Грузії було об'єднано та приватизовано два аграрні університети, що призвело до втрати кадрів і потреби терміново створювати відповідний факультет у політехнічному університеті. Внаслідок цього було втрачено як базу, так і кваліфіковані кадри.
Система вступу через так званий широкий конкурс потребує серйозного аналізу. Що ж насправді відбувається? Розподіл місць за державним замовленням здійснюється не з урахуванням реальних потреб економічних секторів, а виключно механічно та суб'єктивно, без будь-якої логічної основи.
Сергій Бабак зазначає: "Реформа вищої освіти відбувається через незначні зміни, тоді як необхідні термінові та рішучі кроки".
Ніхто до кінця з абітурієнтів точно не знає, куди він вступить, до якого вишу, якого міста. А практика роздачі бюджетних місць по кілька осіб на спеціальність в один університет взагалі є нетерпимою, бо не дає можливості по-справжньому організувати навчальний процес, сформувати повноцінні групи, кафедри.
Не буду відкривати великого секрету, коли скажу, що за останні роки, крім силових структур, жодне міністерство чи відомство, працедавці у формуванні державного замовлення не беруть участі. Позитивно можу тут лише згадати Міністерство аграрної політики та продовольства, яке з приходом нового очільника взялося формувати реальне держзамовлення.
Для доказовості наведу кілька прикладів. У поточному році до закладів вищої освіти вступило десь близько 245 тисяч студентів, з поміж-яких 65 тисяч осіб в магістратуру (на 15% менше до 2023 року). Через недосконалість системи широкого конкурсу 7,5 тисяч вступників відмовилися від бюджетних місць, які потім МОН намагалося перерозподілити для пільговиків. Абсурдність форми цього конкурсу підкреслює ситуація в медичних вишах. Де із 6284 місць державного замовлення не було заповнено 1822 місця (22%). А скільки потрібно сьогодні лікарів? Не менше 30 тисяч осіб. Відсутність фіксованого державного замовлення в педагогічних університетах привело до того, що при потребі, визначеній міжнародним дослідженням PISA в 2022 році третині від наявних 430 тисяч вчителів, на педагогічні спеціальності було рекомендовано лише 979 осіб, з них ‒ лише 82 хіміки, 55 фізиків і 408 математиків...
Ось ще один цікавий приклад. З 2015 року в галузі "Металургія" було об'єднано десять різних спеціалізацій. У той же час на цю критично важливу для України сферу було виділено понад 500 бюджетних місць, здебільшого для навчання в Дніпровському, Запорізькому та Криворізькому технічних університетах. Хоча загальна кількість державних місць у металургії, здається, збереглася, більшість абітурієнтів обирають не чорну металургію, а спеціальності на зразок зубопротезного або ювелірного литва. Незважаючи на повагу до професії зубних техніків і ювелірів, країні вкрай необхідні сталь і чавун для виробництва зброї, автомобілів та будівельних конструкцій. Через таку політику ця важлива галузь опинилася під загрозою зникнення, а єдина в Україні лабораторія обробки металів тиском в Державному університеті економіки і технологій може бути закрита.
Схожа ситуація спостерігається і в агропромисловій галузі, де у 2024 році значно зменшено обсяги державного замовлення на підготовку фахівців у сфері тваринництва, рибного та лісового господарства. Як можна організувати навчальний процес, коли Подільський та Миколаївський аграрні університети отримали лише 3-4 місця для підготовки техніків тваринництва, а Полтавський, Білоцерківський та Житомирський аграрні університети мають всього 1-3 місця для лісівників? Така ж ситуація спостерігається і в розподілі державного замовлення на спеціальність "Галузеве машинобудування", де Київський національний університет технологій і дизайну, Державний університет залізничного транспорту та Одеська академія будівництва отримали по 6-8 місць для майбутніх машинобудівників. Однак контрактники не виявляють бажання вступати на ці спеціальності, а держава відчуває їхню відсутність як велику недостачу.
На жаль, існує безліч подібних випадків. Розглядаючи дії нашого уряду та освітянського штабу, ми доходимо висновку про необхідність суттєвої корекції діяльності Міністерства освіти і науки у сфері вищої освіти. Це вимагає ретельного аналізу та діалогу з фахівцями і представниками бізнесу.
У зв'язку з цими подіями, Спілка ректорів вищих навчальних закладів України 12 вересня, після численних обговорень, ухвалила рішення організувати круглий стіл, присвячений вищезгаданим питанням, який відбудеться 28 листопада. А 1 листопада робоча група затвердила його порядок денний і тематику. Участь у круглому столі також візьмуть представники Національної академії педагогічних наук та освітянської профспілки. Про це було повідомлено міністру освіти і науки, який позитивно оцінив цю ініціативу. Однак, не встигли, як кажуть, висохнути чорнила, як у правій частині реформи в Міністерстві освіти і науки заговорили про загрозу публічної критики своїх рекламованих грантових проектів: терміново було скликано нараду з керівниками вищих навчальних закладів та їх проректорами, присвячену актуальним питанням, таким як формування бюджету, підсумки вступної кампанії, аналіз грантової програми тощо, призначивши її на 18 листопада.
Аналітики стверджують, що такої наради, та ще в режимі офлайн давненько не було. І такий крок міністерства потрібно було б вітати. Так не все так гладко в Датському королівстві. Паралельно пішов тиск (прохання) до голови Спілки скасувати круглий стіл, який, на думку чиновників міносвіти, утратив свою актуальність у зв'язку із оголошеною нарадою. Приведені попереду факти, аналіз ініційованих реформ свідчать, що згадані чиновники вирішили вкотре наполягати на своєму, продавити свою точку зору і не слухати тверезий голос критиків цих недолугих реформ, адже реформатори в Офісі Президента вже доповіли про успішний хід реформ, а тут виявляється все не зовсім так.
Наступного року для вступу до закладі вищої освіти знову проходитимуть мультипредметний тест
Особливо є про що висловитися у викладачів, студентів, професорів та керівників вищих навчальних закладів, а також представників профспілок. Зокрема, їх турбує питання "реформування" загальної освіти, яке передбачає запровадження так званої профільної освіти в старшій школі. Це призводить до намірів відкривати ліцеї лише за умови, що в них буде не менше 50 або навіть 100 учнів у кожному класі.
Це призведе до ситуації, коли в багатьох громадах не залишиться жодної школи з повною середньою освітою. І хоча голови громад намагаються відстояти академічний профіль, навіть з єдиним класом у старших класах, що дав би можливість сільським учням продовжити навчання у вишах, така ініціатива не знаходить підтримки у народних депутатів профільного комітету та керівництва Міністерства освіти і науки. Проте реалії вимагають іншого — необхідності зберегти сільську школу.
Є темою для обговорення і можливе різке підвищення розміру плати за навчання. Про це нещодавно висловився один із апологетів реформ. Це випливає також і з введенням грантового фінансування та зменшення коштів на бюджетну освіту. З одного боку, ЗВО гостро потребують коштів, а з іншого ‒ є вбивчі реалії: 40% українців живуть за межею бідності, а середня заробітна плата в Україні сягає 22 тисячі гривень (500 євро). При цьому в сільському господарстві вона набагато нижча. А вчительська платня ‒ у межах 300 євро на місяць. Тому платити 3 тисячі євро (135 тисяч гривень) за навчання, як пропонує чиновник, є нереальним. До речі, посилатися, як це робить чиновник, на досвід Болгарії чи Румунії некоректно. У Софії вчитель отримує до 1200 євро на місяць. Тому треба добре думати, як тут діяти. Меч реформ мусимо кувати на наковальні необхідності, а не на власних забаганках.
Слід зазначити, що важливим залишається питання організації вибору студентами індивідуальної освітньої траєкторії. Це вимагає суттєвих змін у навчальному процесі та нового осмислення ролі викладачів і допоміжного персоналу. Простого оголошення про цю новацію недостатньо; необхідно внести реальний зміст у цю ідею. Багато університетів мають лабораторії, оснащені дорогим обладнанням, але лише для демонстраційних цілей, без врахування групового підходу. Для вирішення цієї проблеми потрібно збільшити кількість обладнання, робочих місць, а також підготувати більше лаборантів. Потрібні нові приміщення, сучасна комп'ютерна техніка та новітні методики навчання. У цьому контексті Міністерство освіти і науки, у співпраці з Спілкою ректорів і міжнародними організаціями, могло б активно підтримувати цей інноваційний процес.
Завершуючи цю статтю, вкотре нагадаю, що у Великій Хартії Європейських університетів 2020 року, до якої приєдналися і найкращі українські університети, задекларовані три фундаментальні принципи університетського життя. Це принцип незалежності в дослідницькій і викладацькій діяльності, принцип інтелектуальної і моральної свободи без політичного й економічного втручання влади. І, нарешті, третім принципом є те, що заклади вищої освіти ‒ майданчик для вільних досліджень і дискусій, в основі яких лежить діалог та відмова від нетерпимості.
Недооцінка або зневажливе ставлення до українських університетів у процесі відновлення нашої країни, а також до їхнього інтелектуального і патріотичного внеску, є неправильним підходом. З інтеграцією в Європейський Союз українські університети активно беруть участь у глобальних процесах вищої освіти, не залишаючись осторонь. Більше ніж півтори сотні українських вишів і наукових установ залучилися до програми HORIZON EUROPE, отримавши фінансування, що перевищує два мільярди гривень для проведення досліджень. Протягом останніх років в Україні реалізовано понад 300 проєктів у рамках програми Erasmus+, завдяки чому тисячі викладачів та студентів мали можливість відвідати європейські університети.
Науково-педагогічна спільнота прагне підтримати Президента, уряд та Збройні сили України у досягненні перемоги, зміцненні економічної стабільності та оборонних можливостей країни. Для реалізації цієї мети необхідно вести діалог та активно взаємодіяти, аби виробити оптимальні рішення для подолання існуючих викликів. Спроби представити українські вищі навчальні заклади, їхні колективи та керівництво як перешкоду для "реформ" і втягнути державу в руйнівні зміни без логіки та сенсу є неправильним підходом.
Роз'єднаність і протистояння, нарцисизм, зневага до свого національного, нерозуміння реального стану справ до добра не ведуть.
Необхідно організувати обговорення між усіма гілками влади, яке допоможе визначити подальший напрямок розвитку нашої вищої освіти, а відповідно, і майбутнє країни в цілому.
Що таке третя місія університетів і яка її значимість у воєнний період?
