Підійди ближче, зараз тебе буде ліквідовано. Офіцер Повітряних сил розповідає про "Калібри", дрони-камікадзе та діяльність протиповітряної оборони.

"Летять на вкрай малій висоті". Інформація про знищення "Калібрів".

Мить натискання кнопки запуску сприяє фізичному заспокоєнню гніву, повідомляє LIGA.net зенітник та Герой України, підполковник Артем Шарков.

Слідкуйте за корисним та легким контентом в Instagram!

Коли він командував зенітно-ракетним дивізіоном малої дальності, його підрозділ відзначився знищенням 168 повітряних цілей, серед яких були російські безпілотники та "шахеди", а також ракети різних типів базування. У грудні 2022 року, під час одного з боїв, вони змогли збити три ракети "Калібр" менш ніж за чотири хвилини.

23 лютого 2023 року підполковнику Артему Шаркову було присвоєно звання Героя України із врученням ордена "Золота Зірка".

Про роботу української ППО, тактики російських повітряних атак та лють, яку вгамовує збиття ворожих цілей, Артем Шарков розповів LIGA.net. Далі - пряма мова.

Повномасштабне вторгнення застало мене в Києві, де я навчався в Національному університеті оборони. Прокинувшись від гучних вибухів, ми всі усвідомили, що почалась війна. Зібравши необхідні документи, я вирушив до своєї частини в Харків.

Це був ледь не останній евакуаційний експрес, майже пустий. Поки їхав - оголосили військовий стан, ввели комендантську годину. Потяг прибув у Харків о 23:20, тож до ранку довелось чекати в метро Південного вокзалу.

Коли я був там, побачив, як цивільні ночували у метро. Люди різного достатку, віку, з домашніми улюбленцями та маленькими дітьми лежали на холодній підлозі, вкритій пледами та верхнім одягом. Вийшовши на вулицю, я побачив, як містом вже рухалися танки.

Гнів згодом став найпотужнішим рушієм для кожного.

В перші години конфлікту російські війська завдали удару по нашій базі в Харкові, в результаті чого загинули наші товариші. Росія підступно забрала їхні життя. Вона продовжує вбивати тисячі українців. Зрозуміло, що кожен успішний удар по ворогу зменшує кількість жертв і руйнувань.

Офіцери навіть сперечалися між собою, хто натискатиме кнопку пуску.

Коли я приїхав до Харкова, можливості добратися до свого підрозділу вже не було. Перші бойові завдання я виконував у складі факультету зенітно-ракетних військ Харківського університету Повітряних сил. На його основі було створено стрілецький батальйон, який діяв в інтересах однієї з бригад, що обороняла місто.

Батальйон складався з офіцерів університету і сержантського коледжу. Також були випускники - суто добровольці, четвертий-п'ятий курс. Всі - колишні контрактники з досвідом бойових дій. Я мав досвід стрільби з РПГ-7 і був командиром одного з гранатометних відділень. Отак під Харковом ми пробули до середини березня. Потім наш дивізіон зібрали і відправили на відновлення в Дніпро.

Після реорганізації ми отримали на озброєння від союзників один із зенітно-ракетних комплексів малої дальності. Ми були серед перших, хто пройшов навчання за кордоном. Тренування було коротким, але інтенсивним. Західні інструктори працювали без обмежень у часі, пропонуючи займатися щодня, від світанку до півночі, якщо потрібно.

Після завершення навчань стало зрозуміло, що всі усвідомлюють: на нас чекає війна з жорстоким ворогом. Деякі з чоловіків не стримували сліз. Наші офіцери також брали участь у тренуваннях разом із ними. Коли ж західні партнери дізналися про кількість вражених цілей нашими офіцерами на цьому комплексі, наші бійці почали виконувати роль практичних інструкторів.

Після завершення навчання нас направили для охорони Кременчука. Прибули ми вже після удару по "Амстору". Потім отримали наказ зайняти позиції для протиповітряної оборони в Миколаївській області, куди здійснили нічний марш.

Розташувався і очікуєш першого зіткнення. На тебе насуваються групи цілей, розтягнуті на відстані близько 60 км одна від одної. Чекаєш, поки вони наблизяться. Чи влучиш, чи може ракета зійде з курсу, або ж просто в тебе зараз щось прилетить? Напруга неймовірна, і вона передавалася на весь особовий склад. Але паніки ні в кого не було.

Восени 2022 року противник використовував одночасно і по 100 ракет, і по 70 ракет. Більша частина тоді заходила саме з Півдня. Через наc росіяни також запускали зграї безпілотників на гранично малих висотах. Ми вирішили працювати із засідки.

У перехопленнях стало відомо, що російські війська не можуть зрозуміти, чому в нашій місцевості зникають їхні підрозділи. Ми ж завдяки тісній співпраці з радіотехнічними військами завчасно їх виявляли. Я доповідав командуванню, що відстежую ціль, чекаю, поки вона увійде в мою зону, і знищу її до того, як вона з'явиться в загальній системі оповіщення.

Так ми ліквідували значну кількість ворожих об'єктів. Після цього російські сили змінили свою тактику, ймовірно, усвідомивши присутність зенітної засідки, і почали обходити наші позиції. Ми не могли залишити цей сектор, оскільки одне з наших міст залишилося б без захисту. Тому ми перекинули сили та змінили позиційний район. На новому місці ми змогли максимально ефективно використовувати свої бойові можливості.

"Росіяни - підступний і хитрий противник. Але багато в чому вони роблять так само, як робили б і ми: запускають цілі в руслах річок, поміж пагорбами, використовують властивості місцевості та особливості тих чи інших ракет".

Вони постійно змінюють тактику. Та один-два протиповітряних боя - і все знов стає зрозумілим: звідки летітимуть їхні безпілотники, з якої позиції літаки будуть пускати ракети. Ми вже здогадуємось, по яких об'єктах можуть бити. І готові відбивати атаки.

Нашою особливістю був наш комплекс. В Україні до 2022 року він не застосовувався. Цю установку наші партнери ніколи не використовували по-справжньому. Ми - використали. Це було зовсім по-іншому і в інших умовах.

Були випадки, коли ми виявляли в ньому нові потенціали. Ми діяли на таких висотах і відстанях, що досягали вражаючих результатів, які навіть наших партнерів приголомшували. Особливо, враховуючи робочі умови.

Іноді я зменшував кількість запусків: не дві ракети, як передбачено нормативами, а лише одну. Аналізував результати, а другу ракету спрямовував на інші цілі, щоб не витрачати марно. Бувало, що безпілотник з'являвся на кількох кілометрах від нас, і доводилося миттєво реагувати: тільки ввімкнулась техніка - відразу ж підготовка і пуск ракети.

У зенітників є приказка: важливо не вистрілити по зграї птахів. Адже на екрані може з'явитися велика мітка, яка насправді в бойових умовах виявляється обманкою. Тому все ретельно перевіряєш і перепровіряєш, перш ніж запустити в це скупчення дорогоцінну ракету.

Ми перші почали з дуже високою ефективністю знищувати дрони Shahed. Потім - "Орлани". На рахунку дивізіону, коли я виходив з нього на підвищення, було 168 знищених повітряних цілей: 13 ракет різного базування, безпілотники типу "Оріон", всякі "Зали" і "Ланцети". Суперками попадались. Було кілька безпілотників-етажерок, які використовують для вскриття системи ППО, різні БпЛА невстановленого типу.

В якийсь момент у мене хлопці зі стартової обслуги забули, як це - розряджати пускову установку. Вони настільки звикли ці всі ракети лише швидко заряджати з транспортно-заряджаючої машини, що коли її треба було розрядити, у них був ступор.

Найяскравіше враження у мене залишилося від 29 грудня 2022 року, коли був мій день народження. Заздалегідь ми отримали повідомлення про активність ворога в повітрі – як стратегічної, так і тактичної авіації.

Дозвольте уточнити: був час, коли ми не могли вразити високошвидкісну ціль. Хоча інші системи успішно справлялися з цим завданням, наша специфіка тактико-технічних характеристик комплексу не дозволяла це зробити без власної розвідувальної станції. Ми багато тренувалися, проводили розрахунки і, зрештою, дійшли висновку, що можемо спробувати.

Коли на нас наближалася група ракет "Калібр", ми вже знали, в який бік спрямувати станцію наведення. З цієї групи ракет три були збиті за дуже короткий час. Приблизно за чотири хвилини. Одна з ракет рухалася чи то прямо на нас, чи то над нами, і ми збили її на відстані 7-8 кілометрів. Ми почули вибух, і наша камера це все зафіксувала.

Після цього бою ми повірили у себе. Почали збивати "Калібри", які летіли з підводних човнів. З одного підводного човна росіяни випускають чотири крилаті ракети. Ми завжди встигали збити одну, решту знищували наші сусіди.

Особливість застосування "Калібрів" - вони над морем йдуть дуже низько. Росіяни часто їх запускають в шторм, щоб хвилі створили ефект відбиваючої поверхні і завадили нашим радіолокаційним засобам їх виявити.

Дивіться також відео пусків "Калібрів" по території України у липні 2024 року:

На ракетах Х-101 часто застосовують засоби постановки завад, які створюють на екрані щільну "завісу", що засвічує його і унеможливлює виявлення цілі. Проте, завдяки різним методам наведення і спеціальним налаштуванням обладнання, можна подолати ці завади і відшукати ціль.

Далі - доповідаєш командиру бригади про ціль, отримуєш команду знищити її при входженні в зону ураження. Коли офіцер наведення доповідає, що ціль уже в зоні - знімаєш запобіжник і нажимаєш на кнопку пуску.

"Оцей момент - натиску кнопки пуску - допомагає фізично вгамувати лють. Натискаєш. Відчуваєш, як імпульс пішов по техніці на ракету. Чуєш хлопок і розумієш, що ракета вже вразить ворожу ціль. Бачиш по телевізійному прицілу далекий спалах. Швидкість і висота цілі змінюються, уходять в нульову відмітку. Потім вона зникає з радарів. Це все займає секунди".

Це час настільки інтенсивного напруження, що після виконання бойового завдання виходиш з машини наскрізь мокрим від втоми. Рівень адреналіну настільки високий, що це просто неможливо описати словами.

Навесні 2023 року у нас був період, коли ми не зробили жодного пуску. То ми жартома в дивізіоні його прозвали "чорний травень".

Кожна збита ціль надихає. Збив одну - вибираєш наступну. Ще пуск. І так далі. Воно все зникає, зникає, зникає. Коли офіцер наведення вже захопив ціль, вона нікуди не дінеться. Пілотований засіб нападу ще може зробити протиракетний маневр, щоб утекти. Ракета чи безпілотник - ні: попався - іди сюди, зараз ти будеш знищений.

Я дізнався про присвоєння мені звання Героя України під час чергової сесії в Національному університеті оборони. Мені зателефонували і запросили на церемонію, де мала бути вручена якась державна нагорода. Лише на репетиції нагородження я дізнався, що це за відзнака. Це було приємною, але зовсім несподіваною новиною. Впродовж своєї військової кар'єри я мріяв лише про нагородний пістолет.

Я досі дуже сумую за своїм дивізіоном. Мене зараз перепризначили на вищу, адміністративну посаду. Вона важлива, але мені бракує бойової роботи, емоцій та людей. Я дуже вдячний, що вони мене витримували. А найбільше - строковикам. Ніхто не хотів повертатися в пункти постійної дислокації, виконувати функції якогось патруля. Для них це була якась каторга. Вони всі хотіли бути потрібними.

На мою думку, Золота Зірка – це визнання не лише мене як окремої особистості, а всього мого дивізіону. У нашій справі індивідуальні зусилля мало що значать. Ця нагорода є символом відданості та праці всіх моїх підлеглих і колег.