Без державних дитячих садків і з "астрономічними" цінами на нерухомість. Українка поділилася досвідом життя в Ірландії.
Читайте у матеріалі РБК-Україна про життя в Ірландії, соціальну підтримку для біженців, культурні відмінності та процес адаптації українців до нових реалій за кордоном.
У березні 2022 року журналістка Наталія Міняйло разом зі своєю однорічною донечкою вирушила до Ірландії з надією повернутись додому за шість місяців. Перебуваючи за кордоном, Наталія здобула освіту гіда і зараз проводить волонтерські екскурсії, щоб зібрати кошти на придбання машин швидкої допомоги для України.
РБР-Україна провело інтерв'ю з українкою, яка поділилася своїм досвідом переїзду до Ірландії. Вона розповіла про ті перешкоди, з якими стикаються біженці, про несподіванки, які приносить життя за кордоном, а також про ставлення ірландців до російсько-української війни.
Наведемо пряму мову Наталії Міняйло.
До війни я мешкала у Вишгороді, і донині відчуваю до цього міста глибоку прихильність і тугу. Воно часто з'являється у моїх снах. Коли 24 лютого 2022 року ми залишали Вишгород, я не могла уявити, що війна затягнеться на такий тривалий час. Я ніколи не прагнула емігрувати, адже була щасливою в Україні. Я багато подорожувала, мала улюблену роботу журналістом, родину і власне житло. Ми б ніколи не покинули Україну, якби не війна.
Ще наприкінці 2021 року стало очевидно, що Росія готує вторгнення до України. Відомі міжнародні медіа, такі як New York Times, Washington Post, Business Insider та BBC, Guardian, не просто інформували, а активно попереджали про неминучу війну.
У січні 2022 року я звернулася до місцевої групи Вишгорода на Facebook з питанням про розташування укриттів у місті. Натомість мені почали насміхатися, звинувачуючи в нагнітанні паніки. Карти укриттів мені так і не вдалося знайти.
15 лютого 2022 року ми відзначили перший день народження моєї донечки Солі, а одразу після цього захворіли на коронавірус. Я домовилася з другом, що в разі необхідності він допоможе нам дістатися до Луцька, де у мене є близька подруга. Варіант виїзду за кордон я не розглядала взагалі.
Під час маршу, що відбувся 24 лютого 2024 року на честь другої річниці початку повномасштабного вторгнення, було зроблено фотографії з особистого архіву.
24-го лютого о 5-ій ранку я прокинулася від вибуху ракети. Цей звук ніколи не забуду... Я швидко зібрала дитячі речі, для себе майже нічого не брала. Вже о 9 ранку ми виїхали з міста. З того дня я жодного разу вдома не була.
Мені було дуже страшно, адже Вишгород розташований на півночі і російські танки могли піти через наше місто. Розуміла, що не можна залишатися в місті за таких умов.
Спочатку ми поїхали до Черкас, щоб відвідати мого батька. Там тривоги лунали по кілька разів на день – по 3-4 рази. Ми намагалися знайти укриття поблизу, але їх не було. І навіть зараз вони там відсутні.
Мої друзі масово емігрували, зокрема до Німеччини. Я довго вагалася, але через емоційний тиск удома і відсутність укриттів поруч, вирішила, що заради безпеки моєї маленької доньки теж треба виїхати.
Спочатку ми вирушили до Львова, а згодом - до Польщі. Я мала намір залишитися там, однак на той час у Польщі вже перебувало близько двох мільйонів українців, і знайти житло було надзвичайно складно. Знайомі поляки порадили нам переїхати до Ірландії, оскільки ця країна надає значну підтримку українцям.
24 березня 2022 року наш літак здійснив посадку в дублінському аеропорту. Ми прибули з однією валізою, яка була заповнена дитячим одягом. Нас розмістили в готелі, де ми залишалися протягом шести місяців.
У Дубліні волонтери допомогли нам оформити персональний податковий номер, схожий на наш ідентифікаційний, щоб ми могли отримувати соціальну допомогу. На той час виплачували 208 євро на дорослого і 40 євро на дитину щотижня. Цих коштів вистачало для основних потреб.
У той час я активно займалася донатами, брала невеликі проекти для додаткового заробітку та працювала вночі, оскільки з маленькою дитиною це був єдиний можливий варіант. Мене дуже мучило почуття провини, що я не в Україні, що я не воєнний кореспондент і не можу висвітлювати війну. Це відчуття досі не покидає мене. Проте, я намагаюся бути корисною в інший спосіб.
У листопаді 2022 року ракета поцілила в сусідній будинок у Вишгороді. Той зазнав значних руйнувань. Тоді загинув мій сусід, який вийшов на балкон. В моїй квартирі вибило вікна. Я усвідомила, що повертатися небезпечно.
Наталія з донькою невдовзі після переїзду до Ірландії, квітень 2022 року (фото з приватного архіву)
Перші шість місяців ми мешкали в готелі, а тепер уже майже два роки живемо з ірландською приймаючою родиною. Вони дуже привітні та часто нам допомагають. Ми проживаємо в невеликій прибудові, де маємо всі необхідні умови.
Під час укладання договору на житло, я наполягала, що ми залишимося тут лише на пів року, оскільки війна скоро завершиться, і ми повернемося додому. Ірландські господарі, які приймають українців, отримують від держави 800 євро на сім'ю. Для багатьох це досить вигідно, оскільки ці виплати не підлягають оподаткуванню.
Оскільки клімат тут значно відрізняється від українського, наші організми потребували тривалого часу для адаптації. На перший місяць ми з донькою захворіли на гайморит і були змушені пройти курс антибіотиків. Це повторилося кілька разів за два роки. В Ірландії немає тривалого теплого літа; теплі дні можна порахувати поодинокими. Також часто йдуть дощі.
Навесні 2023 року ми планували повертатися в Україну, але вкінці квітня росіяни сильно обстріляли Умань, загинуло багато людей, в тому числі й дітей. Тому вирішили поки залишитися в Ірландії. Ми тут перебуваємо під тимчасовим захистом, його продовжили до березня 2026 року.
Моє перше Різдво в Ірландії (фото з приватної колекції)
Цього літа я закінчила річні курси тургідів у Дубліні. Зараз шукаю роботу в туризмі. На волонтерських засадах проводжу екскурсії у співпраці з однією із найбільших громадських організацій Ukrainian Action in Ireland. Усі зібрані на екскурсіях кошти йдуть на допомогу Україні.
У мене тут вже багато друзів-українців, ми періодично бачимося. Час від часу тут проводять акції на підтримку України. З росіянами практично не перетиналась. Зрідка на дитячому майданчику можна зустріти росіян, яких впізнаю за характерним акцентом, однак ми тримаємося від них осторонь.
Медична система тут істотно відрізняється від української. Доступ до вузькоспеціалізованих лікарів дуже обмежений. Наприклад, щоб потрапити до дерматолога, мені довелося чекати майже рік. Знайти логопедів та фахівців із розвитку дітей також непросто. Очікування на прийом до державного логопеда може тривати роками. Приватні логопеди коштовні, одне заняття обійдеться в межах 80-100 євро. Проте і до них черги можуть розтягнутися на кілька місяців.
Стоматологічні послуги виявилися надзвичайно витратними. Моя подруга потребувала лікування зубних каналів, що в Ірландії обійшлося їй у 600 євро. Вона розглядала варіант поїздки до Польщі, де ціни на такі послуги значно нижчі. Проте, з урахуванням витрат на дорогу та проживання, загальна сума була майже такою ж. У результаті, їй довелося лікуватися в Ірландії.
Пільгового проїзду для громадян України не передбачено. До вересня я маю статус студентки, отже, користуюся 50-відсотковою знижкою на проїзд. Вартість однієї поїздки в автобусі становить 2 євро, але я сплачую лише 1 євро.
Місцеві страви значно відрізняються від українських. Вони не кращі і не гірші – просто мають інші смаки та рецепти. Наприклад, ірландці схильні до більш гострої їжі, тож індійська кухня тут користується популярністю. Також ірландці часто додають оцет до різних страв. Одні з найпопулярніших тут чипсів мають смак оцту. До речі, те, що в Україні називають чипсами, в Ірландії називають крипсами (crisps), а те, що ми звикли називати картоплею фрі, вони називають чипсами.
До ірландських цін я уже звикла. Маленька буханка хліба коштує 1,5 євро, кава в кав'ярнях - в середньому 3-4 євро, кілограм картоплі - 2 євро, 400 грамів полуниці - 3 євро, кілограм хеку - 25 євро.
Наталія після екскурсії, присвяченої творчості Джеймса Джойса, червень 2024 року (фото з особистого архіву). Наталія під час туру, присвяченого Середньовічному Дубліну, квітень 2024 року (фото з особистого архіву).
Однак проблема не у дорогих продуктах, а у цінах на житло. Наприклад, оренда двокімнатної квартири в передмісті Дубліна коштує 2-2,5 тисячі євро. У центрі міста нерухомість дешевша, адже тут багато соціального житла. Тому ірландці стараються жити далі від центру.
Інша дуже велика проблема - це дитячі садочки. Традиційно в Ірландії вважалося, що жінка має бути вдома і виховувати дітей. Це навіть прописано в Конституції Ірландії 1937 року. Однак, останніми десятиліттями все більше жінок виходять на роботу, тому зростає навантаження на інфраструктуру дошкільних закладів.
В Ірландії більшість дитячих садочків знаходяться в приватній власності, при цьому їх кількість все одно недостатня. Є також так звані "комунальні" садочки, які підтримуються громадою, але їх дуже мало і вони не є типовими для країни. Вартість місячного перебування дитини в садочку складає приблизно 1200 євро. Рекомендується записувати дитину в садочок заздалегідь, щонайменше за рік або два, а найкраще – ще під час вагітності. Ми шукали садочок для нашої доньки протягом пів року, подаючи заявки до понад двадцяти закладів. На щастя, нам вдалося знайти місце і отримати субсидію, яка покриває дві третини вартості.
У соцмережах можна побачити багато повідомлень про те, що українцям переважно пропонують роботу у сфері прибиранні. Це не так. Ринок роботи тут відрізняється від українського, в Ірландії на одну вакансію менеджерського рівня може претендувати кілька сотень кандидатів. Однак, серед моїх друзів є ті, хто працюють в ІТ, в маркетингу. Середня зарплата на стартових позиціях складає 25-30 тис. євро на рік. Мінімальна оплата - 12,7 євро за годину.
Менталітет ірландців - ніхто нікуди не поспішає. У всьому діє принцип - step by step (у перекладі з англійської означає "крок за кроком"). Наприклад, три місяці тому я подавалася на вакансію, а запрошення на співбесіду прийшло лише зараз.
Ірландці відомі своєю привітністю, навіть до незнайомих людей, і особливо тепло ставляться до дітей. Нещодавно я з донькою завітала до кав'ярні перед тим, як сісти на потяг. У закладі приймали лише карткові платежі, а у мене була тільки готівка. Ірландка, яка була поруч, запропонувала оплатити мою каву і шоколадку для доньки. Я хотіла повернути їй гроші готівкою, але вона відмовилася і просто побажала нам приємного дня.
Ірландці дуже підтримують Україну. Днями ходила на екскурсію, яку проводив місцевий гід. Почувши, що я українка, він привітався: "Слава Україні!".
Минулого року ірландська організація для письменників Fighting Words надала 17 українським жінкам шанс поділитися своїми історіями з усім світом. Результатом стало видання книги "The Inner Light" (у перекладі з англійської "внутрішнє світло"), де також опублікована і моя розповідь.
На святкуванні третього дня народження Соломійки (фото з сімейного архіву)
Незважаючи на те, що зараз обстріли України не є головною новиною в ірландських ЗМІ, більшість жителів Ірландії продовжують уважно стежити за подіями в нашій країні. Після російського нападу на "Охматдит" 8 липня мої ірландські друзі висловили щире співчуття Україні, особливо маленьким пацієнтам.
В Ірландії українці стикаються з труднощами через незнання англійської, особливо люди старшого віку. Інколи я допомагаю їм у перекладі під час візиту до лікарів. Також українці часто мають проблеми з пошуком роботи через незнання мови.
Ситуація з ірландською мовою викликає сум. У Дубліні важко знайти людину, яка нею спілкується. Мій знайомий з коледжу зізнався, що володіє ірландською на рівні B1. Мову викладають у школах, вона відома вчителям та чиновникам. За даними перепису 2022 року, 40% населення острова зазначили, що розмовляють ірландською, проте на практиці її мало хто використовує. На заході острова ситуація дещо ліпша, але домінує англійська мова.
Історії Ірландії та України мають багато спільного: обидві нації протягом століть перебували під владою загарбників. Ця спільність досвіду сприяє зближенню наших народів.
